Дуже сильна новела.

Історія просто розбиває серце

І дуже цікавий інтерфейс та подачу має — вау! Мені дуже сподобалася така унікальність — я у захваті. А також дуже цікава подача з реакціями на дії.

Цікава гра на тему інклюзії, виконана у стилі переписки з відповідною механікою. На другому виборі про навчання — “Хіба тут є чому дивуватись?” — я не знав, що краще обрати, щоб дати відсіч, бо спершу сприйняв панель вибору як перелік дій (промовчати, дати відсіч, не дати відсіч, затулити вуха). У результаті вибрав неправильний варіант, але вже на третьому виборі краще розібрався. Варіант “затулити вуха” теж виявився цікавим — його я спробував першим під час проходження.

Особливо сподобалось, що всі повідомлення збереглися — не доводиться відкривати історію, як у класичних новелах, якщо щось пропустив. Хотілося б ще мати функцію збереження, аби можна було порівняти кінцівки без повторного проходження. Втім, оскільки гра коротка, це не суттєво, а інтерфейс зроблений чудово.

"Понарожають уродів"
(уроди тут всі ці персонажі які дегуманізують людей з бар’єрами доступності)

Не знаю як я себе почуваю з приводу цієї, ем, "гри"... Насправді кажучи, в перше прочитання мені здалась гра ну дуууже вже дивною і навіть смішною, певно, через те що я усюди обирав варіант "ні", і от тоді вона перетворюється,  як я і писав в телеграмі, в "симулятор посилання людей лісом". Але от нещодавно переграв обираючи усюди варіант "так", очікуючи отримати той самий експірієнс... Але ні, стало, скоріш, якось сумно... Коротш, трохи я тепер кращої думки про цей витвір. 

Певно то через те що я, типу, і сам був свого часу отакою от тріхи "дивною" дитиною, дякувати богу не фізично, ні, але за те що я витворяв і як себе вів діставалось мені від однолітків нормально так, знов ж таки, слава богу не фізично. І от був я саме як наш ГГ який на будь-які образи терпів, в деяких доволі рідких випадках посилав лісом, хіба шо потім прийняв філософію "якщо вже комусь не доходить - вже звиняйте, бʼю не просто так".

І все одно, не зважаючи на все це, мені це не завадило, навіть коли я був ще зовсім малим в садочку, знайти купу людей котрих я можу назвати справжніми друзями, з якими мені було весело, і які мене у всьому підтримували. А от у грі воно якось... Надто в тупу чи що? Надто односторонньо? 

Коротше, у висновку, рут через "усі відповіді ні" - одиниця чи двійка по усім параметрам, бо ржач, а от якщо "відігравати" такого собі забитого хлопчика, який все ж може за себе постояти в деяких дуже рідких випадках, то може навіть і на четвірку дотягує, бо сам не раз ставав свідком (та й головним героєм) подібного 

Ви підняли дуже важливу тему та я прям вірю в речі, які люди говорили в грі. Бо це десь ненависть, а десь - оце брехливе співчуття. Коли насправді нема того співчуття, а лише бажання прибрати х очей щось незручне. Єдине - трохи відчувається дивним читати настільки аналітичні думки, коли персонаж ще в дитячому садочку. Але я це пояснила собі, що це не події, а спогади про події з власне їх аналізом. Дякую за гру!

хочеться вірити, що все у грі - гіперболізація заради художнього прийому, але, почитавши тутешні коментарі подумалося що ні, не гіперболізація. принаймні, не настільки сильно, як хотілося.

текст у грі написаний красиво, мені дуже подобається мова та подання історії через месенджер. б'ю всіх персонажів крім гг, його мами та Дмитра по голові кувалдою

Якась чорно біла гра. Ти або терпиш, або огризаєшся. Та й люди так дико себе не ведуть. Не знаю, може десь і ведуть, але сподіваюсь це не в Україні. Мені довелось побути колясом деякий час життя, після аварії, та я не пам'ятаю, щоб на мене хтось геть дивився косо. Все ж я не інвалід з народження, але всеодно, не варто виставляти наших людей якимись монстрами без емпатії. А якщо в грі перечисляються поодинокі випадки - це вже протиречить самій ідеї гри. Короче, написано гарно, але сенсу в цьому я не бачу, вибачте. Мене не вийде розчулити інвалідами.

Браво! Я відчув головного героя нутром! Ви дуже потужно пишете!

Сумно, але така реальність. Добре, що ви показали історію з перспективи персонажа, що є людиною з інвалідністю — це дуже важливо. Та думаю, вона відгукнеться багатьом людям. Ця історія найбільше відгукнулася мені оцим відчуттям, немов ти для всього світу тягар, і тобі ніде немає місця. Але треба пам'ятати, що це не правда, і що завжди знайдуться люди, які тебе цінуватимуть, яким би ти не був.

Щодо самого геймплею, деякі питання були трохи незрозуміло поставлені, через що я випадково обирала не ті відповіді, які хотіла.

Також трохи дивним здалося використання термінів "розумова відсталість" та "інвалід" у грі про складнощі життя людини з інвалідністю, бо це все-таки застарілі і стигматизуючі терміни, яким є більш коректні відповідники. Та, мабуть. враховуючи  контекст історії, вони мають місце бути, коли сам персонаж виріс у такому суспільстві, де все життя йому кажуть, що він якийсь не такий, як всі.