Історія цього разу вийшла для мене дискутивною, бо я не вірю у статично глибоке кохання до людини (істоти? божества?), яка не змінюється протягом сорока років, коли ти сам змінюєшся кардинально. Це відчувається як роман шістдесятирічного, бувалого і побитого життям, з молодим зеленим двадцятирічним. Буває, звісно, але з таким довжелезним переліком "але", що их. Для мене це суперечливий концепт, а оскільки він лежить в основі, то історія була цікава (бо побудована грамотно, сцени сочні і з ідеальним відсотком недосказаності, сама тема несправедливості безсмертя — о так, це моє, це дуже харашо; сам короткий лаконічний формат обраний вдало, тут загалом багато плюсів), але персонажі сприймались ще трагічніше і не в тому сенсі, в якому це задумувалось х)
(це лише моє сприйняття, як людини, яка сильно змінюється навіть протягом 3-4 років і звикла, що люди довкола, як і стосунки між нами, так само постійно трансформуються і це є правильним, це плин життя; не знецінюю роботу через це ніяким чином, як і авторське бачення)
Тож метчу, як з тим же Маскарадом, у мене не вийшло, але це суто різниця смаків і філософій, не сприймайте як мінус новелі.