Обережно, відгук містить спойлери

У багатьох аспектах ця гра стала для мене дуже сумною і по-людськи страшною. Жодних монстрів чи скримерів, навпаки навіть: тепла та яскрава палітра, приємні оку дизайни та фони, лагідний шум хвиль, стрічки, квіти та дитячий сміх. Але обрана вами тема оповіді однаково викликає в мене щирий жах. Мене лякає забуття, а ця гра майстерно перетворила його на традицію. Боляче спостерігати за тим, як люди сахаються від тих, хто за них же віддав себе морю. Ще болючіще дивитися за тим, як це відбувається з головною героїнею, залишаючи від її життя все менше з кожною церемонією, доки в неї не закінчилося те, що можна було б віддати — "ніщо вже не затримується надовго". 

Мені дуже сподобалося, як ви підійшли до подачі історії через перепроходження, бо це ефективно підкреслює циклічність: ритуал знову відбудеться, усе знову повториться, і повторюватиметься до останнього.  Справжні трагедія та відчай у буденності. 

І ще хочу додати, наскільки гарнюще у вас меню вийшло, коли відкриваєш налаштування з головного екрану. У мене аж подих перехопило. Ще й так влучно задало тон на всі майбутні проходження, заповнюючи хвилями відображення головної героїні.

Я отримала від проходження тільки найкращі враження, дякую за чудову гру!

Мені дуже сподобалось це дослідження пам’яті!!! Насправді внутрішні порядки і культура Олівії дуже гарно передає всім нам знайомі мотиви суспільства, яке адаптуючись перетворює жах на традицію, а поступове знищення людини на красиву і урочисту церемонію.

Особливо цікаво, що пам’ять у цьому світі фактично стала ресурсом. Її можна накопичувати, сортувати й обмінювати на безпеку. Навіть Коло створення спогадів, яке нібито допомагає людям, насправді нагадує фабрику виробництва нового матеріалу для майбутніх жертв. Людей заохочують створювати зв’язки не лише для життя, а й для того, щоб одного дня мати що віддати. Дуже прям нагадує те про що Фуко пише, адже море тут не карає, як суверен, а організовує побут, дружбу, свята і глобально розуміння нормального життя. І найголовніше тут особливо нікого не звинуватиш, острів має вижити, отже хтось повинен поступово перестати бути собою. Така... Тиха благородна жертва...

Взагалі, можливістю виборів в візуальних новелах, мало хто взагалі користується і ще рідше робить це влучно вигадливо і дотепно. Але це не про Спогодавців!! Спочатку ми обираємо, спогади про кого Шіорі віддасть морю. Наступного циклу ця зникає із сюжету, але вона залишається в ньому негативним відбитком! Що, як на мене, неймовірно потужний хід.

Шіорі може зустріти Мару як незнайомку й раптом відчути незрозумілий біль. Аврелій уже не пам’ятає, що любив грати на фортепіано, але його руки тремтять, наче тіло зберегло те, чого більше немає у свідомості. Тут пам’ять показана не як архів фактів, а як структура бажань, звичок і тілесних реакцій. Людина може забути причину любові, але сама форма втрати продовжує жити всередині неї. І це цікаве розміркування. Де живе пам'ять...? Це просто нейрони в мозку, чи щось ще. Якісь структури задіюються в процес записування... Можливо вона насправді живе десь в трансцендентному вимірі, а те що до нас доходить це лишень відлуння нашого справжнього жорстокого диску (вибачте за таке пошле порівняння). А може всі речі і люди, які викликають у нас якісь почуття тепер розділяють з нами пам'ять і вона насправді певною мірою є спільним надбанням?

Але на відміну від Шиорі ми!! пам’ятаємо попередні цикли. Через це повторені сцени сприймаються інакше, знайомі предмети й репліки перетворюються на сліди викресленого життя. Зменшення кількості рішень буквально показує, як разом зі спогадами зникає суб’єкт, здатний щось вирішувати, а разом з ним і його агентність.

Про істинний фінал не буду лишати спойлерів, просто зазначу що це було дуже сильно!!

Атмосфера новели дуже яскрава. Ольвія наповнена сонцем, медом, хлібом, квітами, дитячим сміхом і кольоровими стрічками, однак за кожною побутовою деталлю відчувається присутність моря. Воно не нападає й не переслідує героїв, а просто терпляче чекає. Саме ця відсутність поспіху робить його страшним. Це не страшилка різкого шоку, а хорор лагідної неминучості. Який так-то найбільше і лякає. Немає чогось особливого в тому, що боятись когось хто несеться на тебе з ножем. Однак... Коли сама структура, відображенням якої є все навколо - повільно, не вбиває тебе відкрито... Але розчиняє..... Звучить неймовірно пригнічуюче.

Візуально робота теж дуже приємна. Особливо вдалися процесія янголів і фінальна цг. Персонажі мають виразний дизайн, а фони підтримують контраст між майже пасторальною красою острова та його жорстоким устроєм. Не сказав би що такий стиль мені сильно подобається, але на це якось особливо не звертаєш увагу розчиняючись в історії.

Написано теж все дуже гарно, темп місцями трішки просідав, але не критично.

Дуже дякуємо за гру! Ми з неймовірним захопленням будемо спостерігати за вашим розвитком і ніколи не віддамо спогади про цю новелу нікому.

Тут за одну назву треба хвалити, весь сюжет в одному слові 🤌

Цікава ідея з перепроходженням, буквально реалізація того, як втрачаються спогади. 

Візуал прекрасний і оманливо яскравий, коли всередині відбувається драма (🥲) Але які кольори, які ракурси. Фон зі стрічками, піаніно, мушлі в кімнаті — муа. Діалоговому вікну, як на мене, варто трохи підкрутити прозорість, бо іноді важко читати текст, але то дрібне.

Дякую за гру, поки це мій улюблений концепт з усіх ритуалів для порятунку міста на цьому джемі)

У вас прекрасний візуал! Текст-бокс це щось, весь час роздивлялася) сподобався як написаний текст, описи заворожують і крізь них відчувається легкий морський бриз. Цікава історія, сподобалося розкриття теми. Дякую за чудову гру!

Це було потужно, дуже класно реалізована  тема з "кінетичністю", що нова гра насправді зовсім і не нова. Концепція жахає, атмосфера здається такою сонячною і яскравою, але саме у цих якостях одночасно зловісною. Арт взагалі заворожує, мої компліменти художниці. До речі дуже оформлення текстбоксу та меню ще сподобалося. Дякую за експірієнс!

ОООО  Це було дуже добре.  Прям дуже дуже.  Те, яку ви робили цікаву фічу з перепроходженням - дуже класно. 
Арт, музика,  світ, розкриття теми - усе сподобалося. 
Тепер дуже хочеться побачити ще більше чогось про цей цікавий світ і дізнатися про персонажей. 
Дякуємо за фантастичну гру! 

Ух... Мені прям сподобалося, особливо, зважаючи на те що вибір по суті своїй вибором не є, якщо дійсно проходити сюжет до кінця і проходити всі три ритуали. Бо рано чи пісно доведеться віддати морю всі спогади.

Можливо мені хотілося б, щоб було довше. Але я не впевнена, що тут є взагалі що додати.  На моменті описа міста я прям відчула запах моря - дуже гарно спрацювало. Хотілося хіба що ще трохи більше дізнатися про Аврелія і Мару, але то більше особисте бажання, а не якась дуже сильна потреба для сюжету.

Неймовірно гарно, хай і в невеликому форматі історії.

Єдине, що трохи здивувало - стиль діалогового меню. Він для мене зі стилем спрайтів і фонів не метчився. Навіть здавався більш якимось... мультяшним чи що. 

Я щиро сподіваюся що на цю гру найближчим часом звернуть увагу більше людей. Арт на тру фінал прямо запав у душу, у одні очі можна вглядатися дуже довго. Мені воно трошки віддає настроєм трагічних казок й пісень про самопожертву героїв. В цілому концепт споглядання того як персонаж поступово втрачає себе доволі цікавий, навіть якщо він не здатен зрозуміти це, на це здатен глядач. Короче, дуже гарна новела яка змусила посидіти пожуритися.

Дякуємо за гру!!

Краса. Просто краса. І візуально, і сенсово. Люблю проєкти, які грають з механіками гри як такої, пам'ятають вибори, не тримають тебе за руку, а вимагають власного бажання продовжити та знову нажати "почати" - бо ти хочеш більше цього світу та історії.

Знімаю шляпу. 

- Дизайни персонажів просто чудові, особливо Мара та її завитки мокрого волосся (?), що прилипли до тіла. Відчувається незнайома культура, тепло фонів - і який же неймовірний горизонт. 

- Відразу звернула увагу на цікаву ідею оповідача, хоча мушу визнати, що вона іноді трохи заплутана (по відчуттям, перемикається між тим, чи ми гг, чи ми її "друг", чи ми взагалі третє обличчя). 

- Написано гарно. Затягує майже моментально, не збиваєшся, коли читаєш, а йдеш по тексту хвилею. Місто уявляється відразу, навіть якщо проговорити вголос, не дивлячись на зображення. Маленькі моменти між персонажами достатньо дають відчути глибину втрати себе; особливо вчепилася в мене фраза "щоб море не подумало, що ми просимо повернути". (Ну і як я можу не лайкнути сапфічну напругу між персонажками). 

- Це вже не перша прочитана мною новела про ритуал, що зупиняє місто від трагедії, але ця поки що - з найцікавішим лором та найкращим виконанням. Хоч я не все зрозуміла - чесно так і не дійшло, як саме вони мають віддати щось окрім спогадів, чи це повністю жертвоприношення виходить? - але світ мене захопив моментально. Не скажу, що мені навіть хочеться все розуміти, бо це такий випадок, коли короткою історія захоплює більше, краще та чіткіше передає свої теми, та гарно використовує містичність свого оточення.

- Музтка не ваша, але мушу сказати, що підібрана класно, бо вписувалася і додавала до атмосфери на всі 100. 

Чого трохи не вистачало, то це таки варіативності - і навіть не можливості за гг віддавати спогади, ні, просто... я чесно, отримавши останній фінал, ще хвилин десять тикала гру, роздивляючись, чи зміняться якось інтеракції, якщо робити вибори в іншому порядку, і якось навіть ірраціонально засмутилася, що ні хд Я б порадила, якщо ви матимете бажання, додати в першому проходженні можливість провести час з обома варіантами, тому що інакше перший вибір віддати щось морю відчувається трохи пустим, коли ти не маєш розуміння, кого віддаєш. 

Загалом, ви мене дуже вразили, я навіть видала вголос зойк, коли зрозуміла тему з повторним проходженням) Дякую за досвід!

Гарно. Красивий концепт і цікавий світ. Поєднання світлої атмсофери та водночас неминучої втрати відчувалось чимось унікальним. Дякую за гру