Несу нашу з Міст спільну відповідь (в основному писала вона, я, як сценаристка, вносила корективи).

Сама гра, якщо що, і має сприйматися повноцінною закінченою історією, тож усе подальше бонус і не зобов'язано розумітися\зчитуватися\etc у грі, воно не було розказано спеціально щоб гра не була перегружена зайвими для гравця деталями -- їх завжди можна розкрити коли це матиме значення для конкретного сюжету.

Так ось. Чисто тому що ви спитали, ми хочемо трошки більше розповісти про персонажів.

Вони мали складне трагічне життя з великою різницею в динаміці влади й положення. У цьому світі живе два розумні види, які максимально різні бо одному з видів цей світ не рідний. Види ці саламандри та дракони.

Дракони мають можливість проявити достатньо магічного потенціалу, щоб перебороти звичайний устрій світу і стати те, що звичайні мешканці власне і звуть божествами -- вони мають ментальні здібності, вони можуть жити довше (потенційно безсмертні, якщо не зроблять помилок), вони "возносяться" над суспільством і починають виконувати іншу роль: утримувати саме можливість життя у світі.

Саламандри так не можуть. Саламандри утиснена група, бо вся влада сконцентрована в драконів, і кудись пробитися їм просто неможливо. На момент знайомства головних героїв гри, Ларвена і Морвела, саламандри навіть не мали можливості отримувати вищу освіту. Настільки їх положення історично погане.

Ларвен -- саламандра. Але також абсолютно розумна і розраховна істота, яка була готова на все щоб домогтися влади. Він пішов на купу пластичних операцій та підробку документів, щоб здаватися драконом. Він зміг потрапити у одну з державних фірм, і виконував свою роботу добре. Він мав спільний проєкт (скоріше часткове суперництво через різницю підходів) з драконом з привелійованої сім'ї -- власне Морвелом. Морвел прийшов до фірми пізніше, але мав швидший кар'єрний ліфт. В нього в силу можливості не виборювати все у цьому житті розвинулася МОРАЛЬ, і в них почалося довге суперництво де насправді-то Ларвен вважав що його цілі виправдовують усе (там було про забудову і виселення незаконних поселенців які там жили поколінням) а Морвел носився з "А ЯК ЖЕ САЛАМАНДРИ".

Їх стосунки побудувалися на цьому ґрунті спільної роботи та суперечок (і насправді Морвел встиг збагнути що з документами щось не так і докопатися що Ларвен не дракон, але не використав це проти Ларвена).

Але проєкт довелося представляти вищий інстанції, і це виявилася дійсно ВИЩА інстанця -- ним зацікавилися старійшини (божества тобто), які прийшли, помітили що Ларвен саламандра (бо ментальні здібності), а поки Морвел гарячково намагався його захистити помітили і й його потенціал стати одним з них. Їх саламандра-то не те щоб цікавила, але вони забрали без пояснень Морвела, де вже потім по факту повідомили що він тепер вознесений і буде проходити навчання ще повний цикл (12 років на наш час).

То був шок для всіх і особливо Ларвена, але попри все (і бажання знову змінити обличчя, зникнути і спробувати десь ще) він погоджується не полишати стосунки.

Тож після цього він провів усе життя з фактом скляної стелі на роботі і тим що він взагалі залишається працювати тільки тому що в нього зв'язки. Все це дуже складно коротко пояснити, але так -- це погано по життю, з багатьма поінтами вибору що чи не легше було б це все припинити і чи дійсно він готовий пожертвувати настільки всім заради незрозуміло чого. Паралельно він добивається дуже багатьох речей, але йому все здається недостатнім.

 Під кінець життя він вже пройшов багато етапів самоаналізу та усвідомлення що він не шкодує, а ще з розуміння скільки сам Морвел за нього і його можливості боровся і що тепер він полишиться назавжди один виникає та ідея про "а що тоді можна зробити". Він знаходить цей варіант -- створити тіло, в яке можна перенести його сутність, -- і в нього йде час на прийняття рішення чи він точно згоден продовжити це життя замість того щоб все відпустити і піти у переродження (...по специфіці фундаментальної різниці у їх видах, це відомий факт що саламандри залишаються однією сутністю після смерті, коли як драконів розриває на шматки, як раз таки це у грі було сказано). Тож від нього це була пожертва -- він чимало пережив, чимало досяг, він заслуговував на свій відпочинок, але сам же сказав "не відпускай мене", якщо б він цього не зробив -- Морвелу було б простіше відпустити з часом (як зрештою відпускають всі старійшини-божества, які зазвичай теж мають і сім'ї, і близьких, і партнерів, що не мають безсмертя). Таки сторіччя страждань це дуже багато.

А так як в них було так багато змін і рішень за життя -- це не було чимось кардинально новим і після.

Тільки Морвела дуже непокоїло що в Ларвена за життя взагалі ніяк не було можливості протистояти ментальній магії -- по суті, якщо б Морвел захотів, він міг би і контролювати його тіло, і навіювати емоції -- всі ці речі завдяки яким дракони так легко отримали усю владу. Все трималося на такій уявній штуці як "мораль" і вибору довіритися. Так ну Морвел вирішив цю проблему дуже радикально: у новому тілі є роги не тому що це було естетичне бажання, а тому що там буквально антени-блокатори.

Що додало рівень складності бо а) їх стосунки трималися на тому що Морвел підсвідомо знав що Ларвен відчуває і чого хоче та б) він до останнього не знав чи почуття Ларвена не бути усього лише несвідомо навіянними від бажання їх Морвелом (бо з ментальною магією важко провести межу навіть для самого себе).

Ларвена бісить що він не очікував цієї зміни, але змін загалом -- дуже навіть, це все було розраховане рішення з його боку. Тож Морвел не був певний, чи їх стосунки продовжаться, він просто хотів повернути особистість якою захоплювався, але Ларвен все це затіяв щоб бути разом і готов був прикладати для цього зусилля.

З часом вони впоралися. Вони сильні і розумні.

А Всесвіт не злий сам по собі -- йому ж просто все одно. Ларвен не очікував, але насправді йому стало легше. Якщо за життя інші старійшини до нього відносилися як до домашньої тваринки та пустого місця (чи бодай того, хто все одно не лишиться поруч дуже надовго), той факт що їх учень витратив СТІЛЬКИ зусиль і зробив довбане наукове диво показав що ці стосунки не якась тимчасова примха. А що тепер Ларвен не реагує на їх магію і не помре від старості -- дало бачити його, ну, інакше. Він знайшов спільну мову зі старійшинами бо поділяє їх прагматичні погляди, і зі станом світу і відсутністю в них самих психологічної стабільності їм завжди потрібні руки що здатні робити роботу а не страждати.

Тож загалом вигідно мати функціональних двох робітників. Лара в шоці, бо якщо раніше він мав посаду але не відчував визнання, тепер він не має посади але визнання має. Якщо раніше він міг чогось добитися на роботі з-за зв'язків з Морвелом, то тепер Морвелу згодні дати обов'язки, бо Ларвен дуже корисний і є його "якорем".

Але це в майбутньому. До якого дуже багато рішень, які треба прийняти та складних процесів, які пройти.

Зазвичай вважаю трошки поганим тоном казати гравцю\читачу, що він якось не так зрозумів історію, бо в кожного своє бачення і тут вже можливо проблема подачі чи вибору слів, що воно так читалося.

Персонажі спочатку буквально обговорюють те, як кожен сприймає зміни. Один вважає, що він змінився докорінно, отримав силу, став безсмертним і питає в Ларвена "як це кохати когось, хто змінився? [хто вже не просто той з ким ти починав стосунки]". Другий заспокоює його, що саме він міняється сильніше, переводячи це скоріше в жарт про "я он зовнішньо постарів, а в мене молодий партнер". Звісно ж за роки стосунків і за час в 300 років постфактум були зміни. Історія якраз про те, що зміни в різні сторони, але бажання не втратити одне одного лишається. Проте цікаво те, як воно читається ззовні. Дякую, що поділилися баченням.